Класично строга сіра будівля, увінчана несподівано витонченим куполом, стоїть на Трафальгарській площі. Але простота її оманлива — допитливий відвідувач знайде всередині близько двох тисяч картин, написаних в період з 13-го і до початку 20-го ст. Недаремно цей музей – на престижному третьому місці за рівнем відвідуваності у світі.
Королівський каприз: колекція банкіра
Живопис в усі часи був чудовою інвестицією. А якщо це ще й прекрасні зразки західноєвропейського мистецтва, починаючи від епохи раннього Ренесансу, таку колекцію можна вважати цінним статком. І володів ним, як це часто трапляється із цінними статками, банкір. Джон Джуліус Ангерштейн, судячи з обраних картин, вирізнявся хорошим смаком: Тіциан, Рубенс, Клод Лоррен, Джошуа Рейнольдс, Уїльям Хогарт, Дейвід Уїлки, Себастьяно дель Пьомбо. Полотна будь-якого з цих живописців по окремості мають величезну цінність, а зібрані в колекцію — це безцінний скарб. Лише уявіть — можна гуляти коридорами і милуватися, як фліртує в своєму будуарі графиня, викрадають сабінянок, гуляють на сільському святі, а в цей час Венера обіймає Адоніса. І всі ці сцени намальовані видатними художниками різних епох. Не дивно, що британський уряд викупив колекцію фінансиста за величезні на ті часи гроші — 57 тис. фунтів, і виставив ці 38 полотен у будинку банкіра на вулиці Пел-Мел. Утім, можливо, парламент і не зважився б витратити ресурси настільки «нераціонально», якщо б не тиск короля Георга IV. Як не дивно, у цього скандального монарха виявилося фантастична інтуїція на перспективні проекти — принаймні, на один із них. Пізніше були виділені додаткові гроші на облаштування нової галереї, а офіційне її відкриття відбулося через 15 років після знаменного придбання – у 1839 році.
«Водоспад» із шедеврів
Але ще раніше, в 20-і роки 19-го століття, галерея поповнилася новими зразками живопису — цього разу вдалося роздобути пейзаж видатного Каналетто, ще одне полотно Рубенса та інші коштовні картини. Кількість їх у колекції перевалила за півсотні. Але справжній «водоспад» із шедеврів накрив утримувачів галереї, коли вони отримали безліч заповіданих колекціонером Холуелл-Карром картин, серед яких були полотна Тіциана, Рембрандта, Тінторетто, Андреа дель Сарто та ін. Відмітку за сотню експонатів було подолано.
А після того, як галереї відійшли за заповітом лорда Фарнбру картини видатних англійських художників Томаса Гейнсборо і Джона Констебла, а також «Вечір» Рубенса, колекція музею стала однією із найпомітніших не лише в Англії, але й у всій Європі. Наступні 30 років вивели Лондонську національну галерею на світовий рівень: прийняті в дар, придбані, заповідані — картини прибували і прибували. Слава музею гриміла спершу всією Європою, а згодом поширилася й за океан. У 1884 році галерея змогла навіть собі дозволити придбання полотен Рафаеля і Ван Дейка. Шедеврам ставало тісно.
Скромна чарівність сірого куполу
Ще на початку 1830-х стало зрозумілим, що кількість картин зростає, і будинок на вулиці Пел-Мел — не вельми презентабельне місце для таких цінностей. Архітектор Уїльям Уїлкінсон розробив проект будівлі в неокласичному стилі, яку і було зведено на Трафальгарській площі в 30-х роках 19-го століття. Спершу галерея в цій будівлі мала не менш естетично орієнтовану «сусідку» – Королівську академію мистецтв. Пізніше «сіра перлина» на Трафальгар-сквер перейшла в “одноосібне” володіння музею.
Хронологія, вартістю в мільйони
Особливістю Лондонської національної галереї є характер розташування експонатів: усі картини розміщені за хронологією їх створення. Зазвичай полотна групуються, в першу чергу, за авторством, незалежно від того, скільки десятиліть минуло між створенням різних картин одного художника. Окрім того, в запасниках музею майже нічого не зберігається — всі картини експонуються у виставкових залах.
Недивно, що цим користуються зловмисники. Окрім прекрасних творів мистецтв, стіни картинної галереї зберігають секрет безпрецедентного за своїм масштабом і неймовірного за простотою здійсненого пограбування. Найрезонанснішим пограбуванням галереї стала крадіжка картини Франциско Гойї (сьогодні її оцінюють в 2 млн. фунтів). Схема була проста до геніальності – водій фургона Джон Бантон за допомогою 6-метрової драбини забрався в музей через відкрите вікно чоловічого туалету, узяв полотно в головному приміщенні і виніс назад через туалет. По-вашому, це мало схоже на сценарій хитромудрого пограбування музею? Злодій, що перелазить через паркан із картиною в одній руці, – видовище комічне, але ним ніхто не насолодився.
Далі події розвивалися, як у простенькому водевілі – злодюжка поклав картину вартістю в 2 млн. на заднє сидіння, а після приїзду заховав під ліжко орендованої квартири. Злодія так і не знайшли б, якби сам Бантон не зізнався у крадіжці 8 років по тому, коли його заарештували за зовсім інше, дрібне порушення. Після того, як у нашого героя зняли відбитки пальців, він злякався, що їх зможуть звірити з відбитками, залишеними ним раніше в галереї, і не знайшов нічого кращого, як самому зізнатися у скоєному, аби пом’якшити неминуче, на його думку, покарання. Яким же було його здивування, коли він дізнався, що жодних відбитків в галереї не знайшли, а лише паніка зробила його одним з найуспішніших, але і невдалих злодіїв свого часу. У якості мотиву злодій назвав соціальний протест проти якихось пенсійних зборів, і крадіжка картини повинна була привернути до цього увагу громадськості. Меморіальної дошки з ім’ям Джона Бантона на дверях туалету ви не знайдете, але вікна в туалетах все-таки перевіряйте – раптом поблизу прогулюються надмірно жваві соціальні активісти.
Томас Гейнсборо. Ранкова прогулянка
А нещодавно в стінах галереї вибухнув скандал, один із відвідувачів порізав всесвітньо відому картину Томаса Гейнсборо “Уранішня прогулянка”. Саме під цим полотном відбувалася таємна зустріч агента 007 в одному з кращих фільмів «бондіани» – «Скайфолл». Надрізавши картину в двох місцях, вандал заявив, що у нього до того ж є при собі бомба. Причини, що спонукають «міських божевільних» ушкоджувати предмети з високою художньою цінністю, досі вивчаються психологами і психіатрами. А доки не знайдені універсальні «антивандальні» ліки, співробітникам галереї доводиться ризикувати шедеврами заради того, аби ними змогли помилуватися справжні поціновувачі.
«Венера перед дзеркалом » неперевершеного Веласкеса, «Портрет пари Арнольфіні» загадкового Яна ван Ейка, «Соняшники» геніального до божевілля Вінсента Ван Гога — скарби світового живопису чекають на своїх вдячних глядачів в оманливо скромній будівлі на Трафальгарській площі. Ви все ще не там?
Людмила Медведська
