Британія пишається своїми відомими постатями і воєнними досягненнями. Пам’ятники Лондона яскравий приклад цього. По всьому місту вам доведеться зустріти меморіали та скульптури: від пам’ятників на Трафальгарській площі в Лондоні, до сучасних муралів у підземних переходах. Вони розповідають історію та бережуть спогади про кожну людину, яка її творила. Відкриваючи для себе меморіали столиці, ви пізнаєте далеке Королівство, якому присвячували свої життя королі та солдати, прем’єри і пересічні британці. Не пошкодуйте часу на відвідини пам’яток архітектури Лондона, адже ніщо не може краще розповісти про підйоми та занепади країни, ніж історії її громадян.
Історія №1 – меморіал принца Альберта
Історична пам’ятка в Лондоні розповідає про любов, якій судилось прожити 21 рік. Це число було особливим для принца Альберта, адже саме стільки років він прожив до одруження з королевою Вікторією та стільки ж у шлюбі з нею. Наче хотів наздогнати кожен рік, проведений без цієї жінки. Після смерті чоловіка Вікторія прожила ще 40 років, носячи чорний одяг до кінця своїх днів на знак жалоби за єдиним коханням.
“Він надзвичайно вродливий; волосся майже того ж кольору, що й моє; очі великі та блакитні… Проте найбільше його обличчя приваблює своїм виразом, що просто зачаровує.” – так опише принца Альберта майбутня дружина після знайомства із усіма претендентами на своє серце та регалії. А у листі до свого дядька Леопольда королева зазначить, що чоловік “володіє усіма можливими рисами, які необхідні, аби зробити її щасливою”.
Альберт стане королівським секретарем та перейме на себе усі важкі державні питання. Цим він ніби підтримає слова Вікторії про те, що жінки не повинні правити. І хоча зараз така думка заперечує рівноправність статей, тоді вона цілком вписувалась у норми суспільства. Більше того, королева писала про свою вдячність чоловікові. Адже саме він зняв із її плечей тягар престолу.
За наказом Вікторії у 1872 році було відкрито меморіал в пам’ять про принца Альберта. Автором пам’ятника в Лондоні у стилі готичного відродження став сер Джордж Гілберт Скотт. 54-метровий меморіал виблискує позолотою в сонячних променях та при світлі вечірніх ліхтарів. Вікторія хотіла, щоб він повною мірою описував Альберта та його захоплення. Саме тому на чотирьох кутах історичної пам’ятки в Лондоні височіють фігури-символи найбільших інтересів принца: інженерії, сільського господарства, торгівлі та виробництва.
Історія №2 Меморіал принцеси Діани
Попри своє коротке життя леді Діана встигла завоювати любов багатомільйонної нації. Її відкритість та манери не залишали байдужим нікого. Навіть персонал, що готував для королівської родини, згадував винятковість цієї жінки. Діана могла з радістю пообідати за кухонним столом разом із прислугою, ламаючи усі стереотипи.
Жоден із титулів не зміг відібрати у принцеси цих рис. І хоча Діана походила із заможної родини та не мала потреби у роботі, вона ніколи не соромилась її. Майбутня принцеса навіть працювала прибиральницею та нянькою, перш ніж влаштуватись вихователькою у дитячий садок.
Леді Діана стала зразком наслідування для кількох поколінь жінок. Думка про те, що її постать має бути увіковічнена у пам’ятнику в Лондоні, не викликала жодних сумнівів. Не лише витончений стиль у вбранні, а й гострота розуму та самопожертва виділяли її з-поміж жінок монаршої родини. Навіть сьогодні Діана залишається прикладом для молодих дівчат по всьому світу. Колись рішення принцеси не використовувати слово “підкорятись” у своїй весільній обітниці викликало хвилю обурення. Уже в наш час цього дотрималась і Кейт Мідлтон, виходячи заміж за сина Діани принца Вільяма. Проте її крок сприйняли як вияв зрілості. Навіть у цьому питанні леді Діана Спенсер випереджала свій час.
Меморіал в її честь також не вписується у звичне для нас розуміння історичних пам’яток Лондона. Жодних монументальних темних постаментів чи обелісків із золотом. В пам’ять про принцесу у Гайд-парку створили фонтан, світлий та легкий, як і сама Діана. За життя вона обожнювала дітей та приділяла їм увесь вільний час. Натомість тепер у цьому зеленому місці завжди чутно веселий сміх малюків, що гуляють тут із батьками. А серед усієї цієї ідилії лише один скромний напис на фонтанній плиті “Діана, принцеса Уельська”. І жодної надмірної величі чи пихи, якої так не любила леді Ді.
Історія №3 Меморіал Алана Тюрінга
Герой, що змінив хід Другої світової. Видатний математик, який відкрив людству комп’ютерну інженерію та програмування. Зацькований владою талант, що випередив свій час. Усе це одна і та ж людина – Алан Тюрінг. Він відомий світові як геній-дешифрувальник “Енігми”, нацистської машини для криптування повідомлень та сигналів, зокрема про бомбардування по силах союзників.
За підрахунками дослідників ІІ-ої світової відкриття Тюрінга пришвидшило закінчення війни на два роки та зберегло 14 мільйонів життів. Проте чоловіка, що врятував Європу, знищила власна країна. Після поширення чуток про гомосексуальність Алана, йому довелось пройти примусову “терапію”. Згодом у листі до друга Нормана Роутледжа Тюрінг писав: “Без сумніву, з усього цього я вийду іншим чоловіком, але ким точно, ще не знаю.”
Лише у 2009 році через 55 років після смерті вченого британський прем’єр-міністр Гордон Браун виступив із офіційним вибаченням від уряду та громадськості, назвавши подібне “лікування” жахливим та неприйнятним.
Хоча пам’ятник в Лондоні, присвячений математику уже існував, в 2016-му було презентовано модерну арт-роботу в пам’ять про Алана Тюрінга. Вона отримала назву “Повідомлення з невидимого світу”. Конструкція, мабуть, така ж химерна, як і ідея комп’ютера в часи Тюрінга. Коли проходиш біля неї, по тілу пробігає мороз. На чорному таблі мигтять зашифровані коди – слова, що постійно змінюють своє розташування. Проте якщо скласти їх разом, ви отримаєте справжнє “повідомлення з невидимого світу”. “Це я – Алан, говорю багато років потому”.
“Коли знаходиш свою людину, всі інші здаються вкрай ординарними…і якщо з нею щось трапляється, тобі не залишається нічого іншого, окрім як повернутись у цей ординарний світ та у своєрідну ізоляцію, яка до неї ніколи раніше не існувала.” Схожа втрата у ранньому віці стала двигуном руху для Тюрінга, аби не залишатись у цій ізоляції. І чим більше у нього відбирали, тим важче він працював. Цей меморіал вченому – ще одне нагадування: людське нерозуміння чи осуд не можуть знищити великі ідеї. Ординарне творить екстраординарне кожен новий день.
Ганна Коваль
